Різниця

Артем Вишневський

Р і з н и ц я
(драма абсурду)

Дійові особи:

ДАЛЬТОНІК

ЗЕЛЕНИЙ

КОРИЧНЕВИЙ

РІЗНИЦЯ

Сцена 1.

(На задньому фоні по центрі висить невелика картина (полотно), накрита сірою тканиною. З права і зліва від неї стоять дві пусті рамки у людський зріст. Посеред кону розмістився шкільного типу легкий чорний стіл. На ньому - два клаптики тканини: один – зеленого, інший – коричневого кольору. Освітлення – напівтьмяне)

(З'являється ДАЛЬТОНІК. Нерішуче підходить до столу)

ГОЛОС (тут і надалі звідкись із глибини глядацького залу): Прошу. Що ви думаєте з цього приводу?
(ДАЛЬТОНІК нерішуче бере клаптики тканини, підносить до світла, роздивляється. Врешті-решт задоволено киває й кладе їх на стіл)
ГОЛОС: Ну!
ДАЛЬТОНІК: Немає ніякої різниці.
ГОЛОС: (обурливо) Що?! Та як ти смієш?! Геть звідси! Геть! Дурень! Ганьба! (з’являються інші обурливі голоси; скандують) Гань-ба! Гань-ба!…
(ДАЛЬТОНІК розгублений і присоромлений, швидко біжить на задню частину кону і там ховається за висячим полотнищем. Витягує пензлик, відгортає зі свого боку тканину і починає на полотні щось малювати)

Сцена 2.

(З глибин глядацького залу виходять ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ. Однаково охайно “пристойно” (радянська костюмна естетика) одягнуті. Вони – в чорних окулярах. Змістивши стіл, потрапляють під перехресне яскраве світло. Простір кону витягується, тіні майже зникають. Помічають один одного. Знімають чорні окуляри. Всідаються на стіл, боком до глядачів, по-турецьки склавши ноги, спершись спинами один об одного)

Сцена 3.

(З-за полотна, знову накривши його тканиною, виходить ДАЛЬТОНІК)

ДАЛЬТОНІК: Ну, я ж не винний. Справа в тім, що я не бачу жодної різниці у цьому всьому… Немає ж різниці… От, коли від п’яти відняти два, то є різниця, а саме – три… різниця. А так немає різниці… жодної… Що від кого віднімати? Не можна ж нічого відняти. Всюди одне і те ж… Ніс – один, вуха – два, губи… - теж два…, дві…, чи одна?… Отже, немає різниці… Усе те ж саме… Як жити в такому світі, як? Скрізь одноманітність. Усе однакове. Немає різниці… Як жити?… Жити як?…
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: (разом) Смерть!
ДАЛЬТОНІК: А яка різниця? Життя чи смерть? Яка? Немає ж ніякої різниці!
(ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ злазять зі столу. Беруть відповідні їм по кольору клаптики тканини і прикріплюють їх до грудного лацкана своїх піджаків, як стрічки).
ЗЕЛЕНИЙ: Вбивство!
КОРИЧНЕВИЙ: Самогубство!
ДАЛЬТОНІК: А яка різниця? Результат же той самий. Смерть.
ЗЕЛЕНИЙ: А до чого ж тоді тут життя?
ДАЛЬТОНІК: До смерті. В умовах перенаселення та нестачі природних ресурсів смерть одного – це життя іншого.
КОРИЧНЕВИЙ: Ось бачиш. Ти сам сказав: “одного”, “іншого”. Це ж різні поняття.
ЗЕЛЕНИЙ: Так само, як, припустимо,… о! зелений і коричневий!
КОРИЧНЕВИЙ: Правильніше, коричневий і зелений.
ДАЛЬТОНІК: Немає ніякої різниці. Від перестановки тотожностей відсутність різниці не змінюється.
ЗЕЛЕНИЙ: Як ти можеш цього не бачити?
КОРИЧНЕВИЙ: Як ти можеш цього не порівнювати?
ДАЛЬТОНІК: Ви про що?
ЗЕЛЕНИЙ: Ось, дивись. Наприклад, зелений …
КОРИЧНЕВИЙ: Тобто, коричневий…
ЗЕЛЕНИЙ: Сам ти коричневий!
ДАЛЬТОНІК: Ви бачите? Взагалі-то, це - одне й те ж саме.
КОРИЧНЕВИЙ: А ось і ні. Коричневий …, він коричневий, бо…, бо…
ЗЕЛЕНИЙ: …бо він не зелений.
КОРИЧНЕВИЙ: Ось!
ЗЕЛЕНИЙ: Ось! А зелений – це зовсім інше…
ДАЛЬТОНІК: Тобто, коричневий – це одне?
КОРИЧНЕВИЙ: Ні, не одне. Навіть навпаки. За коричневим багато таких, як він кольорів.
ДАЛЬТОНІК: А різниця?
КОРИЧНЕВИЙ: О! Ти її не бачиш? Ну, це вже зовсім…
ЗЕЛЕНИЙ: Ні, “зовсім” – це зелений. Пам’ятай: зелений – це зовсім (!) інший.
ДАЛЬТОНІК: А-а-а…
ЗЕЛЕНИЙ: (перебиває) Різниця? Вона у тому, що зелений … зелений … зелений, він зовсім зелений, і… різниця у тому, що зелений – це…
КОРИЧНЕВИЙ: …це не коричневий.
ЗЕЛЕНИЙ: Ось!
КОРИЧНЕВИЙ: Ось!
ДАЛЬТОНІК: Здається, я починаю розуміти.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: (разом) Невже?
КОРИЧНЕВИЙ: Тоді поясни нам, як ти почав НЕ розуміти? Хто тебе на це підштовхнув, і що було обіцяно?
ЗЕЛЕНИЙ: Поясни, - і усе забудеться, як лихий сон, невдалий жарт…
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: (разом) Так у чому різниця?
ДАЛЬТОНІК: Ні у чому. Я не про те. Я починаю розуміти відсутність різниці.
КОРИЧНЕВИЙ: Це нас, тобто мене, не цікавить.
ЗЕЛЕНИЙ: Ні, це зовсім (!) не цікавить мене. Крім того, ти сам собі суперечиш.
ДАЛЬТОНІК: Невже?
КОРИЧНЕВИЙ: На нашу, тобто на мою, думку, ти суперечиш тим, що визнаєш відсутність різниці.
ДАЛЬТОНІК: Визнаю.
ЗЕЛЕНИЙ: А отже, різниця існує, оскільки вона може бути відсутньою.
ДАЛЬТОНІК: Різниця існує тільки для того, щоб щось відняти.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: (разом) Не треба у нас нічого віднімати! (перезирнулись) Тобто у мене!
ДАЛЬТОНІК: Візьмемо коричневий…
КОРИЧНЕВИЙ: Тобто, зелений…
ЗЕЛЕНИЙ: Сам ти зелений!
ДАЛЬТОНІК: Я ж казав: немає…
КОРИЧНЕВИЙ: (перебиває) Якщо віднімати, то я стверджую: зелений – занадто насичений колір.
ЗЕЛЕНИЙ: Брехня! Прошу занести це у протокол. Тут пан щось наплутав. зелений не занадто, а зовсім… Згадайте: зовсім (!) не насичений.
ДАЛЬТОНІК: Чим насичений?
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Немає ніякої.... (запнулися) Це не важливо....
КОРИЧНЕВИЙ: Пам’ятаєш? Це ж твої слова. Ти це казав.
ДАЛЬТОНІК: Я?… Але…
ЗЕЛЕНИЙ: (перебиває) Але якщо віднімати, то, щоб не помилитися, я відкрию тобі велику таємницю.
КОРИЧНЕВИЙ: Немає ніякої таємниці! Я впевнений: це – несуттєво.
ЗЕЛЕНИЙ: Я не боюся казати правду. Зелений важливіший…
КОРИЧНЕВИЙ: (до Дальтоніка) Не слухай його. Не зраджуй своїх переконань.
ЗЕЛЕНИЙ: …, бо, якщо від коричневого відняти зелений, то вийде, страшно сказати, червоний.
КОРИЧНЕВИЙ: Це безпідставні чутки. Матуся мені завжди казала: не довіряй… цим…
ДАЛЬТОНІК: Кому?
КОРИЧНЕВИЙ: (пошепки) Ти, до речі, знаєш, що зелений – це, насправді, синьо-жовтий?
ЗЕЛЕНИЙ: Синьо-жовтий?!
КОРИЧНЕВИЙ: Деякі стверджують, що він іноді ще й жовто-синій…
ЗЕЛЕНИЙ: Зате коричневий у глибині кривавий!
ДАЛЬТОНІК: Немає ніякої різниці.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Де різниця? Не треба нічого віднімати.
ДАЛЬТОНІК: Не хвилюйтеся. Немає ж ніякої різниці.
ЗЕЛЕНИЙ: Справді?
КОРИЧНЕВИЙ: Тобто, ніхто не буде нічого віднімати?
ДАЛЬТОНІК: А що? У вас щось є?
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Ні-ні. Нічого... Зовсім (!) нічого.
ДАЛЬТОНІК: Отже, немає жодної різниці. Усе виправдано. Якщо ж ні, тоді те, що ви пропонуєте, повинне мати якусь основу, релігію або ідеологію, - інакше у цьому немає сенсу.
ЗЕЛЕНИЙ: А що таке “сенс”? Ти коли–небудь його бачив? Це все вигадки розбещених іноземців. У нашій країні немає сенсу!

(Під час останніх слів ЗЕЛЕНОГО задній фон поступово тьмяніє. ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ йдуть у мряку)

Сцена 4.

(ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ біля своїх рамок відпочивають, перевіряють грим, зачіску. ДАЛЬТОНІКА не видно)

КОРИЧНЕВИЙ: Цей грим занадто в'їдається у шкіру.
ЗЕЛЕНИЙ: Грим як грим. Ти не про те думаєш. Необхідно триматися в образі. Інакше - нам цього не подарують.
КОРИЧНЕВИЙ: Я виконую свою роботу сумлінно. Не думаю, щоб мене можна було у чомусь звинуватити… Та й ти, врешті, не у кращому становищі. Буває, чи не так? (смішок)
ЗЕЛЕНИЙ: Не розумію, про що ти?
КОРИЧНЕВИЙ: …Так. Звичайно ж. Вибач. Я втомлений.
ЗЕЛЕНИЙ: Нічого. Ми ж, все-таки, одна команда. Але зважай: я один усе не витягну.
КОРИЧНЕВИЙ: Знаю… Щось мені сьогодні не по собі. Дивні передчуття: ніби живіт зудить і у скронях шарпає.
ЗЕЛЕНИЙ: У мене те ж саме. Напевно, переїли сьогодні. Напхали нас, як на відбій. Актор повинен бути голодним.
КОРИЧНЕВИЙ: І я ніяк не звикну. Начебто й не вперше… Навіщо стільки їсти перед роботою? - Розслабляє ж…
ЗЕЛЕНИЙ: Це нас не повинно турбувати. І взагалі: немає про що говорити. Може, не досить смачно?
КОРИЧНЕВИЙ: Та ні! У тому то річ. Я був би не проти постійно так харчуватися,… - нерви, ти ж сам розумієш. Боїшся не виконати…
ЗЕЛЕНИЙ: Та що ти постійно "боїшся", "передчуття"… Перестань нити! Думаєш, мені легше? Ніколи так не пітнів, як сьогодні.
КОРИЧНЕВИЙ: Головне, щоб він не помітив.
ЗЕЛЕНИЙ: Хто?
КОРИЧНЕВИЙ: Дальтонік.
ЗЕЛЕНИЙ: Ну… Ми можемо у будь-який момент піти.
КОРИЧНЕВИЙ: Я виконую свою роботу сумлінно. Не думаю…
ЗЕЛЕНИЙ: …щоб мене можна було у чомусь звинуватити. Знаю-знаю. Тобі треба більше імпровізувати.
КОРИЧНЕВИЙ: Думаєш? (ЗЕЛЕНИЙ киває) А ти переграєш.
ЗЕЛЕНИЙ: Помітив? Це необхідно. Здається, ми маємо справу з хворим. Він цього потребує.
КОРИЧНЕВИЙ: Хто?
ЗЕЛЕНИЙ: (ніби не чує) Так, цікаво, жив, працював… - і тут приходимо ми…
КОРИЧНЕВИЙ: Ага! А коли підемо - він знову живе, працює…
ЗЕЛЕНИЙ: А раптом не… працює? Що тоді?
КОРИЧНЕВИЙ: Кажуть… Приходить хтось інший.
ЗЕЛЕНИЙ: Ти коли-небудь бачив?
КОРИЧНЕВИЙ: Безглуздо. Навіщо тоді тут ми?
ЗЕЛЕНИЙ: Ми - треба. Не забувайся: я - зелений, а ти…, ти…
КОРИЧНЕВИЙ: …коричневий?… Чому? А може це я, я! - зелений?!
ЗЕЛЕНИЙ: Та подивись на себе! Хіба є хоча б якась ймовірність? Ні, коричневий - це коричневий, і … коричневий досить часто переважно коричневий … Але ж він - не зелений!
КОРИЧНЕВИЙ: (кривляється) Справді. І чому я так розхвилювався? Зелений - зовсім інше… Особливо, якщо зважати, що він… зелений. А коричневий навіть занадто відрізняється…
ЗЕЛЕНИЙ: Тобі не набридло?
КОРИЧНЕВИЙ: Що?
ЗЕЛЕНИЙ: Постійно повторювати одне й те ж саме. Це ж очевидно і не потребує твоїх логічних пояснень. Усе є… і мусить бути! І ніякого додаткового сенсу це не потребує!
КОРИЧНЕВИЙ: Як?
ЗЕЛЕНИЙ: Що?
КОРИЧНЕВИЙ: Як "мусить бути"?
ЗЕЛЕНИЙ: …А-а-а ти що, не бачиш?… Я розумію: дальтонік… Правильніше: намагаюся зрозуміти… (раптово примружившись, придивляється) Слухай, а може… Ха-ха!
КОРИЧНЕВИЙ: (аналогічно) Ха-ха!
ЗЕЛЕНИЙ: (полегшено) Ха-ха-ха!
(КОРИЧНЕВИЙ підхоплює сміх ЗЕЛЕНОГО і вони разом регочуть)
ЗЕЛЕНИЙ: (усе ще сміючись) Ні, ти б ще мене запитав, хто ти такий?
КОРИЧНЕВИЙ: (теж не вгаваючи) …Як-як?
ЗЕЛЕНИЙ: Ну, спитай, хто ти такий?
КОРИЧНЕВИЙ: Хто я такий?
ЗЕЛЕНИЙ: Ага. Хто ти такий?
КОРИЧНЕВИЙ: А хто я такий?
ЗЕЛЕНИЙ: Ти.
КОРИЧНЕВИЙ: Я?
ЗЕЛЕНИЙ: Так, ти…
(ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ припиняють сміятись)
КОРИЧНЕВИЙ: Я… І це все?
ЗЕЛЕНИЙ: …(киває)
КОРИЧНЕВИЙ: А… ти?… (ЗЕЛЕНИЙ знизує плечима) …(раптом підхопившись) зелений!
ЗЕЛЕНИЙ: Так… кажуть… І ти - це не тільки Ти. Ти ще й коричневий!
КОРИЧНЕВИЙ: Крім того…
(ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ намагаються реготати, але "кислий" вираз обличчя не дозволяє їм цього, - чується лише уривчастий спотворений сміх з тваринними нотками… Врешті, ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ повертаються до своїх рамок)
ЗЕЛЕНИЙ: (у тиші) Так, цей грим занадто переважно в'їдається у шкіру.

Сцена 5.

(Освітлення тьмяне. Крізь морок проглядаються лише силуети людей, речей… На столі спиною до глядачів сидить дальтонік. Зелений і Коричневий біля своїх рамок танцюють щось схоже на стрептиз. Відповідний музичний супровід).

ДАЛЬТОНІК: …Я такий, як усі… Не бачити різниці у фарбах дуже легко - необхідно тільки, щоб вони стали вам такими ж рідними, як мені… Усе розпочалося з… Цей колір поглинув мене одразу… Він був усюди: в рисах людського обличчя, на дошці поміж рядками крейдяних букв, написаних моєю або чиєюсь іншою рукою, у відблисках металу, скрипі віконних петель… Він набрид… З'явився… інший… Цей налетів як вітер, стрімко поніс, жбурнув чимось в очі і - …зник… Наступний… Наступний?… Було багато, але поступово вони зливались, ставали однаковими… Я перестав помічати різницю (дальтонік підходить до полотна, розвертає його до глядачів і знімає тканину. Під нею - чистий білий фон)… Інші цього ще не розуміють, але вже немає…, не існує… Жодної.

Сцена 6.

(Виходять ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ, чимось схожі на місіонерів-проповідників)

ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Діти мої!
ЗЕЛЕНИЙ: Життя проходить, а зелений колір ? вічний.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Віруйте!
КОРИЧНЕВИЙ: Того не врятують, хто думає, що коричневого немає.
ЗЕЛЕНИЙ: Прислухайтеся!
КОРИЧНЕВИЙ: Придивляйтеся!
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Різниця існує!
ЗЕЛЕНИЙ: Є чорне…
КОРИЧНЕВИЙ: … і біле.
ЗЕЛЕНИЙ: зелений…
КОРИЧНЕВИЙ: …і коричневий....
ЗЕЛЕНИЙ: Життя…
КОРИЧНЕВИЙ: …і смерть.
ЗЕЛЕНИЙ: Зрозумійте! (до дальтоніка) І будете прощені!
ДАЛЬТОНІК: (тихо) Я… не бачу… різниці…
ЗЕЛЕНИЙ: А хіба для цього необхідні очі?
КОРИЧНЕВИЙ: Скажу по секрету: велике щастя для такого простого смертного, як ти, побачити Різницю.
ЗЕЛЕНИЙ: Вона усюди. Вона існує навіть у тобі.
ДАЛЬТОНІК: І в вас?
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: І в нас.
ДАЛЬТОНІК: Де?
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: В серці.
ДАЛЬТОНІК: Якщо у вас у серці різниця, - значить, там немає переконань. Отже, ви самі зовсім (!) не впевнені у тому, що проповідуєте?
КОРИЧНЕВИЙ: …Дістав! Надокучив! Усе! Іду десь розвіюсь…! Розважусь…! Зірвусь! (ЗЕЛЕНИЙ і ДАЛЬТОНІК здаються розгубленими) (до Зеленого) А ти з ним… далі, коли ще маєш сили. Я розумію, я – актор. Переді мною стоїть завдання переконати цього дальтоніка, що різниця є. Але ж так не можна. Він навіть не намагається взаємодіяти. (до ДАЛЬТОНІКА) Ти хоч розумієш, що ми повинні одне одному допомагати?!

(ЗЕЛЕНИЙ схвильовано дістає сценарій і починає його швидко гортати)

КОРИЧНЕВИЙ: О! Сценарій дістав! Дарма. Там таких реплік нема…. О-па! Акторська імпровізація! Слабо?!
ДАЛЬТОНІК: (розгублено розводить руками) Це… немає ніякої різниці…
КОРИЧНЕВИЙ: (вказуючи пальцем на дальтоніка; переможно) А! (до Зеленого) А ти чого мовчиш?
ЗЕЛЕНИЙ: Я мовчу?! (швидко кидає сценарій за куліси) Я ось-ось мав це саме сказати, - просто у мене в горлі… (до ДАЛЬТОНІКА) Дістав ти нас…
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Тобто мене. (перекривляють) Не має ніякої різниці!
ЗЕЛЕНИЙ: Ти повинен вже був почати сумніватися у своїх переконаннях. А він навпаки ще й нас намагається з пантелику збити.
КОРИЧНЕВИЙ: Це ж ненормально, якщо ти один такий. Усі бачать різницю, а він, розумієте, не бачить.
ЗЕЛЕНИЙ: Ти хто за професією?
ДАЛЬТОНІК: Ху-художник.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Хто?
ДАЛЬТОНІК: Художник.
КОРИЧНЕВИЙ: Чудово! Дальтонік-художник!
ЗЕЛЕНИЙ: У нас кого тільки куди не беруть. (схопившись) Ні, я особисто не проти. Навіть убогих і недоладних треба кудись прилаштовувати, але ж…
КОРИЧНЕВИЙ: Як же ти кольори-то розрізняєш?
ДАЛЬТОНІК: (самовдоволено) А у мене вони підписані. Беру тюбик, а на ньому, наприклад, - “коричневий”.
ЗЕЛЕНИЙ: Зелений.
ДАЛЬТОНІК: Або “Зелений.”.
КОРИЧНЕВИЙ: Коричневий.
ДАЛЬТОНІК: Ні, у мене тільки один тюбик з коричневим.
КОРИЧНЕВИЙ: Іди купи!… Та, врешті-решт, кого я переконую?! Казав же: не можна його…, з ним… Це гальмо і себе закопає, і нас за собою потягне! Та йому напевно немає ніякої… Ух! (показує дальтоніку кулак) …, що через нього інші страждатимуть.
ЗЕЛЕНИЙ: Ну. Все тут не як у людей! (нервово мне стрічечку у себе на грудях; шпилькою проштрикує палець) Годі! Мені це все вже набридло! Ось вам ваш піджак з стрічечкою! (знімає піджак) Хоча, чому це я вам піджак маю віддавати? (одягає піджак) Ні, ну я розумію. Фінансова скрута у мистецькому середовищі. Я беру тягну з дому оцей “акторський” костюм, - між іншим, по сумісництву батьківський святковий… До речі, потай від мами і тата… Але ж стрічечку, стрі-чеч-ку, вже можна було хоча б випрасувати, я вже не кажу про те, щоб її випрати.
КОРИЧНЕВИЙ: (притишено, намагаючись заспокоїти) Ти ж знаєш, що у нас бутафор і костюмер в одній особі. Ну, заспокойся. У неї просто часу немає.
ЗЕЛЕНИЙ: Совісті у неї немає. Я її вже третій тиждень прошу: Ну, Катя, ну… в парк погуляти, кафе, кіно… Навіть в театр запрошував… (раптом голосно) Так на інших у неї час є, а на СТРІЧЕЧКУ немає?!
КОРИЧНЕВИЙ: Ну ти ж знаєш, усі вони, - ці жінки, - однакові.
ДАЛЬТОНІК: Немає ніякої різниці.
КОРИЧНЕВИЙ: Ось, бачиш, навіть дальтонік підтверджує.
ЗЕЛЕНИЙ: (скрушно) Та що він знає?! Дістав тут усіх вже… У мене, знаєш, не за себе особисто душа болить. За весь світ. Не вистачає у наших людей, розумієш, якоїсь щирості, чогось справжнього. Усі грають ролі, ставлять нікому непотрібні експерименти, постійно намагаються один одному щось доказати, поставити на місце…, - звідки вони знають у кого яке місце?!
КОРИЧНЕВИЙ: (киває) Не знають…. Я за Катериною, між іншим, теж колись тижнів зо три упадав, - ну, ми ж з нею ще до того, як ти тут з’явився, познайомились… Навіть у музей запрошував…
ЗЕЛЕНИЙ: (зітхає) А я наступного разу збирався запросити…
КОРИЧНЕВИЙ: (до ЗЕЛЕНОГО) Ну, і кого ще їм треба?!…
ЗЕЛЕНИЙ: Ми ж багато не вимагаємо. Нам би трішки ніжності…
КОРИЧНЕВИЙ: …, трішки лагідності…
ЗЕЛЕНИЙ: …, трішки теплоти…
КОРИЧНЕВИЙ: …, довіри…
ЗЕЛЕНИЙ: …, вірності…
КОРИЧНЕВИЙ: …, пристрасті…
ЗЕЛЕНИЙ: …, обожнювання…
КОРИЧНЕВИЙ: Та й ми у боргу не залишимося, і відплатимо…
ЗЕЛЕНИЙ: …гарними словами.
КОРИЧНЕВИЙ: Киця.
ЗЕЛЕНИЙ: Золотце.
КОРИЧНЕВИЙ: Сонечко.
ДАЛЬТОНІК: Вибачте, а про що у вас вистава?
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Немає ніякої різниці!

Сцена 7.

(З’являється РІЗНИЦЯ з великою широколезою сокирою (бажано, з-під кону – наприклад, з суфлерської ями).

РІЗНИЦЯ: Як це “немає”? Ось вона я.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Це ти у всьому винний! Це ти наврочив!
ДАЛЬТОНІК: Немає ніякої різниці.
РІЗНИЦЯ: Я – різниця. Я працюю на м’ясокомбінаті і відрізаю голови у різної худоби.
ДАЛЬТОНІК: (замислено) А це ідея – віднімати голови.
ЗЕЛЕНИЙ: (через плече) Тпху-тьху-тьху…
КОРИЧНЕВИЙ: (дальтоніку) Тут ваші методи не пройдуть! Не той час!
(ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ намагаються триматися від Різниці на відстані. Здалеку розшаркуючись, вітаються з нею)
ЗЕЛЕНИЙ: Зелений.
КОРИЧНЕВИЙ: Тобто… коричневий.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: (поквапно) А ми у вас вірили!
ДАЛЬТОНІК: Так-так, віднімати голови… Звичайно ж, я маю на увазі лише худобу…
ЗЕЛЕНИЙ: Злочинець!
КОРИЧНЕВИЙ: Я – не худоба. І взагалі, коричневий…
ЗЕЛЕНИЙ: Тобто, зелений. Я теж не худоба.
ДАЛЬТОНІК: Справді. Навкруг одна худоба.
РІЗНИЦЯ: Худоба? Де худоба?
ЗЕЛЕНИЙ: Немає тут ніякої худоби.
КОРИЧНЕВИЙ: Ні, немає.
РІЗНИЦЯ: Ви щось від мене приховуєте. За останніми соціологічними допитуваннями у нашій країні на кожних двох людей припадає одна худобина. А нас тут аж он скільки. Один обов’язково повинен бути худобою.
ЗЕЛЕНИЙ: Повинен… Але я не худоба. У мене є довідка (витягує з кишені піджака папірець і ручку; швидко щось “калякає”). Ось!
КОРИЧНЕВИЙ: (вихоплює папірець) Це моя довідка! І я не худоба!
ЗЕЛЕНИЙ: (намагається відібрати папірець) Ні, моя…
РІЗНИЦЯ: (наступає) Ви що, натякаєте, що це я – худоба?!
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Ні-ні… Ви що? І не думали… Ви різниця… різниця не може бути худобою!
ДАЛЬТОНІК: Худоба… Худоба – поняття досить містке і багатозначне. Але в основному виділяють два види. Перший – велика рогата худоба. Досить загрозлива на вигляд. Харчується в основному зеленню у значних кількостях, - тому майже постійно щось пережовує. Де прив’яжуть – там і пасеться. Як правило, час від часу потребує зміни пасовища, доки на старому не виросте нова зелень.
РІЗНИЦЯ: Так, ця худоба є небезпечною: у неї гострі роги і розвинуті копита.
ЗЕЛЕНИЙ: Вона приносить велику користь.
КОРИЧНЕВИЙ: І зовсім не шкідлива, - необхідно тільки знайти правильний підхід.
ДАЛЬТОНІК: Другий вид – проста свійська. У неї, порівняно з великою рогатою, вим’я невелике (або й взагалі відсутнє), але доїться вона набагато частіше. Тих з них, які особливо швидко обростають, регулярно стрижуть. Характеризуються м’якою вдачею, покірністю, відсутністю нарікань на будь-кого або будь-що. Деякі дослідники виділяють ще так званий “тягловий” тип, що представлений особливими трударями, на яких їздять усі, кому не лінь.
РІЗНИЦЯ: До мене потрапляють всілякі. Однак, ким би вони не були, в останню хвилину ведуть себе однаково:…
ДАЛЬТОНІК: Я ж кажу…
РІЗНИЦЯ: …щось мекають, мукають, - в деяких навіть виходить дуже жалісно… Цікаво те, що якимось невідомим чином вони ніби передчувають свою долю.
ЗЕЛЕНИЙ: Я нічого не передчуваю.
КОРИЧНЕВИЙ: А у мене взагалі немає інтуїції.
ДАЛЬТОНІК: А у мене… якась дивна легкість на серці. Дивне усвідомлення значущості того, що відбувається… Агов! Чому ви усі такі похнюплені, знічені?… Чого ви хочете? Усе є так, як мусить бути, і… немає ніякої різниці.
РІЗНИЦЯ: Як це немає?! Ось вона я! Чи ти сліпий?!
ЗЕЛЕНИЙ: Майже. Він – дальтонік.
КОРИЧНЕВИЙ: Хоча іноді краще бути сліпим.
ДАЛЬТОНІК: Я можу сказати точно лише одне: я не глухий! Тому не слід так волати, а щодо моїх зорових якостей… Цю Різницю створили ви самі. Вона, всього на всього, - плід вашої уяви. Це ви довіряєте своїм страхам більше, ніж власним очам. Забули? Ви ж актори. А це – лише гра.
ЗЕЛЕНИЙ: Так, ми актори.
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Нас наймають перевиховувати інших.
КОРИЧНЕВИЙ: І це – вже не гра…
ЗЕЛЕНИЙ: …, якщо ми тебе не переконали.
ДАЛЬТОНІК: У чому?
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Вона існує!
РІЗНИЦЯ: Що? Звичайно ж різниця. А ви що сумніваєтесь? Сокира є. Акт на відбій худоби – теж. Мені здається, користі з вас – ніякої. Молока не даєте… Та й взагалі, щоб просто так мукати – треба дозвіл.

(ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ падають на коліна, жалісно завивають)

ЗЕЛЕНИЙ: Зжальтеся! У ме-ме-е-ене сім’я: діти-сироти, батьки-пенсіонери. Дружина-стерва покинула нас…
КОРИЧНЕВИЙ: Не карайте! Чим я завинив? Я ж му-му-у-ухи у житті не образив. А його дружина (вказує на ЗЕЛЕНОГО) і декілька дітей-сиріт перейшло до ме-е-не!
ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Му-у-ученик!
ЗЕЛЕНИЙ: Мене найняли. Спитайте.
КОРИЧНЕВИЙ: Я у вашій команді і цілком розділяю такий стан справ.
ДАЛЬТОНІК: (у лице РІЗНИЦІ) Ех! Немає ніякої різниці!
ЗЕЛЕНИЙ: Що ти таке кажеш?! Ти… Ти…
КОРИЧНЕВИЙ: …теля. Справжнє теля.
ЗЕЛЕНИЙ: Так-так. Теля… Хоч і дальтонік
ДАЛЬТОНІК: (підхоплюється) Ви не розумієте! Немає ніякої різниці! Більшість навкруг – худоба, а тому все інше нічого не важить!
РІЗНИЦЯ: Значить, ти – теля?
ЗЕЛЕНИЙ: Ось довідка! (швидко “калякає”)
КОРИЧНЕВИЙ: (вихоплює) Тут написано, що дальтонік – теля.
РІЗНИЦЯ: (дальтоніку) Значить, …ти худоба?
ДАЛЬТОНІК: (зривається) Немає ніякої різниці!
РІЗНИЦЯ: (накидає на голову ДАЛЬТОНІКА мішок) Пішли за мною. Я тобі покажу, що таке різниця.
ДАЛЬТОНІК: Я – дальтонік. Я нічого не побачу (йде за РІЗНИЦЕЮ). Розумієте, дуже багато худоби…, нічого не видно…
РІЗНИЦЯ: Пішли… Пішли…

(РІЗНИЦЯ витягує дальтоніка (бажано, під кін))

Сцена 8.

(ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ опускають голови… Дивляться на себе. Їм заважає їх власний одяг, тому вони його знімають. Ставлять рамки позаду і спереду картини, таким чином обрамляючи її. Пришпилюють на неї свої стрічки. Перевертають стіл догори ногами. У нестямі розмазують грим по обличчю і тілу одне одного. Розвертаються до глядачів)

ЗЕЛЕНИЙ і КОРИЧНЕВИЙ: Прошу!
ГОЛОС: Що ви думаєте з цього приводу?

(Світло поволі тане)

Кінець (безбарвний)

березень 2001р.