Суд

 

Артем Вишневський, Тарас Обоїста

СУД

Дійові особи:

МАТИ

БРАТ І

БРАТ ІІ

БРАТ ІІІ (ЧОРНОРОБ І)

БРАТ ІV (ЧОРНОРОБ ІІ)

СУДДЯ

АДВОКАТ

ПРОКУРОР (КОМІСАР)

СВЯЩЕНИК КЕНДІЙ

СВІТЛАНА КИРИЧЕНКО

ХЛОПЧИК ІЗ ЗАЛУ

А також масовка (6-... чол.)

Дія ПЕРША

Пролог

Чистилище

На сцену виходить МАТИ і шукає серед купи людських тіл своїх дітей.

МАТИ.           Чи є те місце, де я не була?

                        Чомусь збиваю ноги, сивію, зникаю...

                        Колись розправить крила я могла,

                        дивитись, як у небо мрійно поглядають

                        і доньки, і сини мої, як гордо квітами

                        вростають в землю, тягнуться до сонця,

                        птахами голосно співають...

                        Як землю люблять і цілують жито...

                        Куди поділися? На кого проміняли?

                        Колись було багато і мене, і вас.

                        Тепер змаліла... Ледь ходжу.

                        Дивлюся — і не бачу...

                        Геть! Бузувіри, безбатченки! Харцизи!

                                                           Геть від мене!..

                        Або беріть! Беріть усе! Але діток віддайте!

                        Бо я живу для них... Шукаю!

                        Дітей своїх, кровиночок рідненьких...

                        Усі ж були в мені і проросли...

                        Забули, певно, неньку-Батьківщину.

                        Зреклись, неначе зовсім і не знали.

                        Забули, що мене не вибирають.

                        Без мене вам ні жити, ані вмерти...

                        Згадайте! Знайдіть мене ви — і себе знайдете...

МАТИ бачить БРАТІВ (І, ІІ, ІІІ,ІV). Впізнає своїх дітей. Вони підбігають до неї.

БРАТ І.           Тут я!

БРАТ ІІ.          Та й нікуди не подівся!

БРАТ ІІІ.        Ми не забули й дякували долі,

                        що нас з тобою назавжди з`єднала.

БРАТ ІV.        А ще постійно пам`ятали.

                        Та й, як забудеш? Нам же Ангел-Охоронець

                        розповідав, як це важливо:

                        своїх батьків і землю полюбити,

                        виказувати шану і повагу...

                        Допомагати і любити,

                        і захищати всіх від ворогів...

БРАТ І (перебиває, сміється).

                        А ще казав поменше говорити,

                        а більше діяти! Тому, напевно,

                        пригрозив він пальцем вказівним

                        і по губі ним верхній вдарив,

                        щоб пам’ятали та не патякали даремно...

БРАТ ІІ.          ...Лише з дітьми своєї Батьківщини

                        всім серцем щиро розмовляли.

БРАТ ІІІ (показує на губу).

                        Тут навіть слід лишився.

БРАТ І.           Тому тебе ми не шукали. Вибач.

                        Завжди у серці нашому носили

                        твій образ світлий, радісний, святий.

БРАТИ ІІІ, ІV.           Була ти завжди з нами.

МАТИ.           Так, дітоньки, все правильно. Я знаю,

                        повиростали ви... І вказувати: де,

                        яким шляхом іти, що обирати, — не можу я.

БРАТ І і ІІ.      Мамо!

БРАТИ ІІІ, IV.           Неньо !

МАТИ.           ...Але не знаю,

                        до кого ще звертатися уклінно.

                        Усі глухі, сліпі, не чують материнської печалі.

БРАТ ІІІ.        Ми робимо.

БРАТ IV.        Ми знаєм, що робити.

БРАТ І.           Цей шлях — він з нами був і буде.

                        До самого кінця, до нашого спочинку.

БРАТ ІІ.          Ми намагаємось відкрити очі безталанним.

                        Уберегти сліпих, убогих...

БРАТ ІІІ (перебиває).

                        Тих, хто забув про тебе і про нас,

                        про сенс життя,

                        обрав безцільний спосіб існування,

                        плекаючи своє низьке єство! Їх безліч.

                        Вони і ми — з одного роду,

                        коріння того ж паростки, але

                        їм по землі плестися заманулось,

                        а не тягнутися до неба і до сонця!

БРАТ IV.        Вони своїм нікчемним проживанням

                        від інших закривають височінь,

                        яку самі не здатні осягнути.

МАТИ (сумно).          Що хочеш цим сказати, сину?

БРАТ ІІІ.        Для чого все?! Для чого?!

БРАТ І.           Щоб захистити...

БРАТИ IV (перебиває).

                        А хто тебе сховає?!

                        Хто захистить нас всіх?!

МАТИ.           Наш Бог...

БРАТ ІІІ.        Чому ж постійно змушені поневірятись

                        по Україні рідній, як чужинці,

                        у зайд благати власного спасіння,

                        і для малих дітей, для сивих старців?

БРАТ IV.        Чому ніхто не знає нас, у безвісті

                        вмираємо, як іроди без серця?

                        Кого ти рятувати хочеш?

                        Тих, хто засуджує наші діла визвольні

                        і прирікає на пекельну смерть?!

                        Тих, хто прокляв останні докори сумління?!

МАТИ (сумно).          Вони мене... всі зрадили...

БРАТ І (до БРАТА ІІІ).

                        Навіщо нам ти серце розриваєш?

БРАТ ІІ (до БРАТА ІV).

                        А ти, невже зневірився в усьому?

БРАТ ІІІ.        Не можу більше. Хочу жити.

                        Дивитися на сина і на доньку,

                        не бачити в очах їх туги

                        за батьком, що когось рятує!

                        й не розуміє сліз! безвинної! дитини!

БРАТ ІV.        Я не врятую тих, хто сам себе згубив.

                        Прийдешні ж... — хай рятуються й рятують.

                        Я їх не знаю...

                        Можливо, сплять вони і мріють,

                        щоб нас усіх схопити й катувати.

МАТИ.           Але ж твої брати і сестри...

БРАТ ІІІ (сумно, до МАТЕРІ). 

                        У кожного свій шлях...

БРАТ ІV.        ...і власна доля...

БРАТ ІІІ (хмикнувши).

                        Свобода ж...

БРАТИ ІІІ і ІV (розвівши руками, розгублено).

                        Вибач, мамо...

БРАТИ ІІІ і ІV йдуть у морок. МАТИ повільно ступає за ними.

МАТИ (її голос) (до БРАТІВ І та ІІ).

                        А ви? Теж будете шукати іншу долю?

БРАТ І (з усміхом).

                        Йдемо.

БРАТ ІІ.          Йдемо до тебе, мамо.

БРАТИ І і ІІ.   І не спинити нас...

Дія ДРУГА

Польський суд

Сцена 1

УВАГА! УВАГА!

На кону яскраве світло. Кімната суду. Зліва — стіл. На ньому — телефон. За столом сидять зліва направо: АДВОКАТ, СУДДЯ та ПРОКУРОР. По центру кону знаходяться дверна рама. Справа — порожня лава підсудних. По периметру — польські поліцаї.

БРАТИ І і ІІ. ...бо ми є — Українці!

Поліцаї кидаються на БРАТІВ і, заламуючи їм руки, кидають на лаву підсудних.

СУДДЯ. Uwaga! Uwaga! Dnia trzydziestego, jedenastego roku o godzinie siedemnastej osiem zamaskowanych złodziejów zaatakowali rząd pocztowy w Gorodku. (Увага! Увага! Дня 30. ХІ цього року о 17 годині вісім замаскованих нападників виконали напад на поштовий уряд у Городку.)

ПРОКУРОР. Wcześniejsze śledztwo wykazało, że złodzieje są człąnkami UWO i atak na rząd został organizowany przez tą organizację (Попереднє слідство виявило, що нападники були членами УВО та що напад на уряд — справа тієї організації.)

АДВОКАТ. Pogoń złapała dwóch uczestników… Przy areszcie znaleziono dwa rewolwery automatyczne, naboje i dwie maski… (Погоня дозволила піймати двох учасників... При арештованих знайшли два автоматичні револьвери, набої і дві маски...)

СУДДЯ. Trzynastego grudnia tysiąc dziewięćset trzydziestego drugiego roku śledztwo przeciwko uczestnikom ataku na rząd pocztowy, członków szajki UWO Bilasa, Danylyszyna, Żurakowskiego oraz Kosaka zostało zakończone. Akt oskarżenia jest oświadczony. Sprawę sądową będzie rozpoczęto 17 grudnia 1932 roku. (13 грудня 1932 року закінчено слідство проти виконавців нападу на поштовий уряд у Городку, членів боївки УВО: Біласа, Данилишина, Жураківського і Косака. Акт обвинувачення вручено. Судова розправа перед наглим судом почнеться 17 грудня 1932 року.)

Сцена 2

ЧОРНОРОБИ

Виходять ЧОРНОРОБИ (І і ІІ) із зали.

ЧОРНОРОБ І. Слухай, а гарно все-таки... Весна...

ЧОРНОРОБ ІІ. Ага, і настрій якийсь святковий... Хочеться працювати, дивитися у синє-синє небо, мружиться від сонця...

ЧОРНОРОБ І. Ти ж романтик... А їсти все одно хочеться...

ЧОРНОРОБ ІІ (чухає потилицю). Воно-то так... Працювати... Знайшли ми собі роботу... (Стають у центрі сцени. Озираються). Тут, чи що?

ЧОРНОРОБ І. Слухай, справді, і сонце світить, а моторошно якось.

ЧОРНОРОБ ІІ. Ще б не моторошно... Тут суд має відбутися... А воно ж ніколи просто так не обійдеться...

ЧОРНОРОБ І. Ех, і не кажи... Завжди знаходять провину... От я знаю: кого не поставиш перед судом, то можна знайти, за що посадити...

ЧОРНОРОБ ІІ. Ну, не кажи, є всілякі. От нас із тобою хіба є за що?

ЧОРНОРОБ І. Я не про те, я про закони... Ці ... кодекси...       

ЧОРНОРОБ ІІ. А я про людські, духовні закони... Головне — по них жити, по божеських... А так   виходить, що головних винуватців, бандитів, навіть не зачіпають... От класно у нас колись було: усі один одного знають, і суд людський, справедливий... А тут... Моторошно...

ЧОРНОРОБ І. А я все одно вірю: Бог зверху все бачить — і кожен отримає по заслугам. Ми самі собі суддя, і маємо завжди те, на що заслужили, — усі разом і кожен зокрема...

ЧОРНОРОБ ІІ. Е, ні. Кожен «зокрема» чомусь завжди має більше, і окремо. (Зітхнувши). Усі разом... Треба поставити собі мету і жити...

ЧОРНОРОБ І. Для себе...

ЧОРНОРОБ ІІ. Спочатку... Потім — для сім'ї, дітей... Тільки так..

ЧОРНОРОБ І. Ех, правильно ти говориш: треба...

Вішають польський прапор і герб та ін.

Сцена 3

ЗВИНУВАЧЕННЯ

ПРОКУРОР (піднімається і зачитує). Prokurator oskarża Dmytra Danylyszyna, Wasyla Bilasa w tym, że oni 30 listopada tego roku przedrzeli się do rządu pocztowego w Gorodku, i steroryzowali strzałami pracowników pocztowych, zabrali trzy tysiące dwieście trzydzieści dwa złotych i piętnaście grosz. Oprócz tego, Dmytro Danylyszyn oskarża się w tym, że strzelił w policjanta i ranił go. Wasyl Bilas oskarża się jeszcze w tym, że on strzałem z rewolweru zabił policjanta polskiego. (Прокурор обвинувачує Дмитра Данилишина, Василя Біласа в тому, що вони 30 листопада цього року вдерлися до поштового уряду в Городку й стероризували пострілами поштову обслугу, забрали 3.232,15 злотих. Крім того, Дмитро Данилишин обвинувачується в тому, що стрілив поліціянта та поранив його. Василь Білас обвинувачується ще й у тому, що він пострілом із револьверу убив польського поліціянта.)

(Від себе). Po-pierwsze chciałbym zaznaczyć, że na naszych oczach zwykłą sprawę o kradzież niektóre siły polityczne, wrogi Rzeczy Pospolitej chcą przewrócić na farsę polityczną, a mianowicie na komedię, świadectwem czego, moim zdaniem, jest akcentowanie uwagi na tym procesie. Jednak rozpoczniemy Ab ovo, żeby wszystko zrozumieć. (У першу чергу я хотів би відзначити, що на наших очах звичайну справу про пограбування певні політичні сили, вороги Речі Посполитої, хочуть перетворити на політичний фарс, так би мовити комедію, про що свідчить нагнітання уваги до цього процесу. Але тим не менш, щоб розставити всі крапки над «і», почнемо «Ab ovo», так би мовити, спочатку.)

Rzecz Pospolita zawsze miała zachowanie do Ukraińców z miłością i nie jeden raz, oświadczam, nie jeden raz zamykała oczy na wszystkie krzywdy, co oni jej robili. Przypomnijmy sobie tego zdrajcę Bogdana Chmielnickiego, który czarną niewdzięcznością odpłacił za wszystko pozytywne, co zrobiła mu Polska. (Річ Посполита завжди з любов'ю ставилася до українців і неодноразово, наголошую, неодноразово закривала очі на всі кривди, які коїли їй ці останні. Згадаймо хоча б того зрадника Богдана Хмельницького, який чорною невдячністю відплатив за усе добро, що дала йому Польща.)

СУДДЯ стукає молотком.

ПРОКУРОР (після паузи продовжує). … Lecz przepraszam szanowni państwo, odwróciłem się. Państwo wiedzą o ich powstaniach w latach 18-20.  A teraz te występy bydła w Galicji. (...Але перепрошую, шановне панство, я відволікся. Ви всі це й так знаєте, потім ми можемо нагадати про їхні вибрики у 18–20-х роках. А тепер ці виступи бидла на Галичині.)

СУДДЯ. Panie prokuratorze, pan znajduje się w sali sądowej i dlatego proszę przytrzymania się etykiety i nie używać ogólnie znanych słów. (Пане прокурор, ви знаходитесь у залі суду, а тому я вимагаю від вас дотримуватись етикету та уникати того, що й так усім відоме.)

ПРОКУРОР. Dziękuję, panie siędzio, za tą właściwą uwagę i przepraszam szanownego państwa za niektóre moje wyrazy, lecz pod każdym swoim wyrazem mogę postawić swój podpis. Wróćmy do sprawy. (Дякую, пане суддя, за доречне зауваження й перепрошую у шановного панства за мої висловлювання, але під кожним своїм словом я можу поставити свій підпис... Повернемось до справи.)

Zgodnie z aktem oskarżenia Danylyszyn odmówił sie od byle jakich zeznań. (До Данилишина) Pana imię i nazwisko? (Згідно з актом обвинувачення Данилишин відмовився від усіляких зізнань. Ваше ім'я та прізвище?)

БРАТ І. Я відмовляюсь від зізнань.

ПРОКУРОР. Lecz to jeszcze nie jest zeznanie. Pytam jak się pan nazywa? (Але це ще не зізнання. Я питаю, як ви називаєтеся?)

БРАТ І. Я відмовляюсь від усіх зізнань.

ПРОКУРОР. Nam one nie są potrzebne. One są nikomu nie potrzebne. W sprawie tеgo procesu swiadek kapłan Kendij. (Нам вони не потрібні. Вони нікому не потрібні. У справі процесу свідок священик Кендій.)

На сцену виходить свідок, стає посередині. Навколо нього нервово ходить ПРОКУРОР.

ПРОКУРОР. Niech pan powtarza: przysięgam mówić prawdę,  tylko prawdę, i nic oprócz prawdy (Повторюйте за мною: клянусь казати правду, тільки правду і нічого, крім правди.)

СВЯЩЕНИК КЕНДІЙ (повторює). Клянусь казати правду, тільки правду і нічого, крім правди.

ПРОКУРОР. Więc, co państwo zobaczyli? (Отже, що ви бачили?)

СВЯЩЕНИК КЕНДІЙ. Коли селяни разом з поліцією і собаками нагнали утікачів, вони взялися за руки і підійшли до могили, яка одиноко стояла серед поля, з хрестом на вершку. Хлопці, тримаючись під руки, стали коло хреста, так, що їх було усім видно. Натовп затих, і всі гляділи на двох юнаків під хрестом, що стояли, неначе янголи.

ПРОКУРОР. Pańskie emocje dla sądu nic nie oznaczają, dlatego nikogo to nie interesuje. Fakty, potrzebujemy tylko faktów. (Ваші емоції для суду нічого не важать, а тому нікого не цікавлять. Факти, представляйте нам факти.)

СВЯЩЕНИК КЕНДІЙ. У хвилину, як юнаки стояли під хрестом, вищий промовив до натовпу.

БРАТ ІІ. Ми є членами Української Військової Організації. Ми вмираємо за Україну! Коли ви так далі будете воювати, то України мати не будете ніколи.

СВЯЩЕНИК КЕНДІЙ. Тоді сталося диво. Цілий натовп, окрім поліції, впав на коліна. Я також вклякнув і почав читати молитву.

ПРОКУРОР. Niech pan wyjdzie, wszystko było nie tak, zamiast kapłana mówią emocje, a nie fakty. (Вийдіть, все було не так, за священика говорять емоції, а не факти.)

СВЯЩЕНИК КЕНДІЙ. Я сказав, що бачив, і підтвердженням тому — моя клятва на Біблії та десятки людей, що бачили те, що і я.

ПРОКУРОР (нервово). Niech pan wyjdzie!!!  Oni są winni, i dlaczego odwracać Wysoki Sąd innymi świadczeniami. (Вийдіть!!! Вони винні, і я не бачу, навіщо потрібно відволікати Високий Суд іншими свідченнями. У мене все.) (Сідає на своє місце).

СУДДЯ (порадившись, оголошує). Słowo nadaje się obronie. Czy ktoś z obecnych w sali chce bronić oskarżonych? (Слово надається захисту. Чи є бажаючі в залі стати на захист підсудних?)

Виходить МАТИ.

МАТИ. Високий наглий суде! Напади, експропріації, саботажі, терористичні акції — усе, — без винятку, — бунтарство  і революція... Їх було набагато більше. Була акція, була й протиакція, був ряд шибениць, розстріли, сотки і тисячі літ в'язниці,.. сльози батьків і матерів...

Високий суде, я прошу, не для сентиментів, щоб ви зрозуміли цих хлопців і їхні вчинки... Щоб ви пішли зі мною тернистою дорогою, якою іде мій нарід, до якого належать і вони.

Прошу взяти до рук їх генералії, прошу глянути на дати народження цих хлопців. Були геть молодими хлопцями, дітьми; Україна, здавалося, вітала нову свою весну.

Втягнули хлопців до конспіраційної організації, і що стає  мотивом їхнього життя? — присяга.

З одного боку, бажання чину — оте бажання чину, яке що якийсь час стукає до вікон, сердець і душ народів...

Високий суде!.. У Данилишина і Біласа від часу, коли вони потрапили один на одного в рядах української революційної націоналістичної організації, родиться і палає одне бажання, бажання посвяти — бажання згоріти на вівтарі, на жертовнику ідеї, на службу до якої вони стали.

Ми кажемо, що великій ідеї треба присвятити себе і бути готовим на смерть. У них ця квестія — жити для ідеї, служити ідеї, перетворилася в бажання вмерти за ідею. Високий суде! Цей момент, — жертва, офіра себе, — цей момент другий, крім бажання чину, це момент, який постійний, це психологія... рухів, до яких належить і український революційний рух.

І все те, що вони зробили, не може перекреслити цього факту; чому й кому віддалися без останку ці два революціонери? Розділити їх не можу. Було тут тільки одне-однісіньке почування, свято почування — любов, ніщо інше. Не бажання зиску, користі, вони були тільки невільниками тієї великої ідеї Волі...

Під час промови МАТЕРІ ПРОКУРОР піднімає слухавку, рвучко встає, киває — і виходить.

Дія ТРЕТЯ

Радянський суд

Під музику на сцену виходять «мілітарі» радянського типу. Польські поліцаї швидко змінюють однострої на міліцейські мундири.

Сцена 1

ЗМІНА ВЛАДИ

КОМІСАР (колишній ПРОКУРОР). Так, тєпєрь ми заживьом в сємьє вольнай-новай, как гаваріл ваш вєлікій гєній, как там єво... гєній... гєній... Адін хрєн, какой-то ваш украінскій гєній, ведь правільна?.. (Роздивляється в зал, помічає ЧОРНОРОБІВ). Так, ка мнє, бєгом! Што ви знаєтє а Лєнінє і камунізмє? (ЧОРНОРОБИ підбігають).

ЧОРНОРОБ І. Щось чули.

ЧОРНОРОБ ІІ. Чули, пане.

КОМІСАР. Ва-пєрвих, у нас уже власть рабочіх і крєстьян, а паетаму панов нєт, єсть буржуі, кулакі і другая сволачь. Панятна?

ЧОРНОРОБ І, ІІ. Да, пане... Товаришу.

КОМІСАР. І ва-втарих, хатітє нармальна жить, — пєрєстаньте гаваріть на етай польскай вєрсіі рускава язика. Панятна?

ЧОРНОРОБ І,ІІ. Понятно, товаріщь.

КОМІСАР. Так, что ета?

ЧОРНОРОБ І. Це суд, товариш.

ЧОРНОРОБ ІІ. Ета суд, товаріщь.

КОМІСАР. Оч-чєнь харашо. Так, ви оба, бєгом памєнялі ету птічку і ету тряпку. Павесьтє флаг і гєрб самай справєдлівай народнай дєржави.

Сцена 2

«ОПЯТЬ» ЧОРНОРОБИ

ЧОРНОРОБИ змінюють прапор і герб на совіцькі.

ЧОРНОРОБ І. Ну як тобі ето?

ЧОРНОРОБ ІІ. Што ето?

ЧОРНОРОБ І. Ну, ето всьо?

ЧОРНОРОБ ІІ. А ти про ета?.. Класна...  Мені колись тато казав,.. то єсть гаваріл: «Всє пєрємєни — к лучшему».

ЧОРНОРОБ І. Слухай, справді, ти став гаваріть, как наши важді...

ЧОРНОРОБ ІІ. Ето у мєня жєна с Рассєї. Іх сюда пєрєвєлі па партійнай лінії. Будут тут свєтлає будущєє будувать. Для рабочіх і крєстьян...

ЧОРНОРОБ І. А це так, як треба. Нам. Ми ж с табой рабочіє...

ЧОРНОРОБ ІІ. Ага. Канєшно. Ми же работаєм. Дєлаєм так, штоби внєшній мір атвєчал внутрєшнєму.

ЧОРНОРОБ І. Прикрашаєм, штоб усє почувалі себе, як дома.

ЧОРНОРОБ ІІ. Ага. Мая гаваріт, што ми скоро всє будемо у камунє жить...

ЧОРНОРОБ І.  А ета што?

ЧОРНОРОБ ІІ. Ета кагда всє вмєстє. То єсть ми с табой і с нашимі сємьямі, і єщьо нєскалька такіх же. І у всєх всьо общєє...

ЧОРНОРОБ І. Всьо?  

ЧОРНОРОБ ІІ. Всьо. Повністю. Ми даже уже в странє общєй живьом. Адна бальшая семья.

ЧОРНОРОБ І. Оце так. Што, і навіть калбаса общяя по два-двадцать?

ЧОРНОРОБ ІІ. І даже калбаса по... Вабщє-та, дєнєг тагда нє будєт...

ЧОРНОРОБ І. А работать тагда зачєм?

ЧОРНОРОБ ІІ (раптом роздратовано). Ти еті ідіотскіє вапроси брось! Мнє жена гаваріт: «Ета нє нашева ума дєла. Єсть люді паумнєє. Так ані відят свєтлоє будущєє і нас туда вєдут». (Тихіше). А ще говорять... Тільки про це нікому: дехто з них уже там.

ЧОРНОРОБ І (так само тихо і злякано). Д-де?

ЧОРНОРОБ ІІ. ...У світлому майбутньому... (Голосніше). Так што нам далі заданіє, і ми єво должни виполніть. А спрашивать — ето уже нє наше дело.

ЧОРНОРОБ І. Це ти правильно. Питати... Тьху-ти! Спрашивать будут с нас.

ЧОРНОРОБ ІІ. Ага. У тєбя с сємьйою як?

ЧОРНОРОБ І. Нічого. Синок у мене розумний. (З гордістю). У цю... Як його?.. Аспірантуру поступив... Там з них лікарів... То єсть дохторов роблять...

ЧОРНОРОБ ІІ. Правільно. Мнє тато гаваріл: нужно, штоб наши дєті жилі лучше, ніж ми... Хароший у тєбя син... 

ЧОРНОРОБ І. Ну да. Він мені так і сказав: «Нам с табой, отєц, нє па дарогє. Я харашо жить хачю». Потім ще: «Пращяцца нє будєм».

ЧОРНОРОБ ІІ. Ага. Значіт, помніть будєт і скора зайдьот...

ЧОРНОРОБ І. Так. Правильно кажуть: сім'я — це є ячєйка общєства.

ЧОРНОРОБ ІІ. Нічьо. Скора жить станєт єщьо лучше.

Сцена 3

АДВОКАТ

КОМІСАР помічає братів.

КОМІСАР. Паскольку ми самая гуманная дєржава, вам назаначяєцца адвакат. Разрєшитє прєдставіть: таваріщь Адвакат. (Бере за комір АДВОКАТА і штовхає його до БРАТІВ).

АДВОКАТ (обсмикуючи на собі одяг). Здраствуйтє. Майо жизнєннає крєда...

БРАТ І. Говори людською мовою, а то гавкаєш, як собака.

АДВОКАТ. ...Моє життєве кредо: сильний характер. У першу чергу хочу вас запевнити, що я людина принципова, а тому в людях поважаю чесність.

БРАТ І. Брате, зараз він скаже щось про своє ставлення до людей.

БРАТ ІІ. А потім наголосить, що не боїться казати правду.

АДВОКАТ. Чесність, передовсім чесність, а тому людей, які брешуть, я відчуваю нутром — до них у мене пощади немає. Одразу зазначу, що у вашому становищі бажано бути слухняними, а тому я зроблю все можливе, щоб...

БРАТ І. ...знищити все, що заважатиме мені йти до поставленої цілі. Брате, здається, я вже зустрічав такий тип людей.

БРАТ ІІ. Я також. Це суміш блазнів і проституток, якогось особливого, агресивного типу, якогось... ну в голову не приходить порівняння, якогось...

БРАТ І. Комсомольського типу.

АДВОКАТ. ...Але не хвилюйтесь, жодного завдання, яке на мене було покладене, я не провалив. У мене є переконання — я їх завжди дотримуюсь. Тепер стосовно вашої справи. Не хвилюйтесь, вона не така важка, як здається. Ваших родичів  я вже попередив. Вам від сина привіт, громадянине Литвин. Та й ваш син також вас не забуває, громадянине Стус.

БРАТ ІІ. Син! Юрко! Як він там. Росте без батька... Як я мріяв, щоб ми з ним разом відпочивали.

БРАТ І. Читали книги. Я навчив би його цінувати поезію... Ну, як він там?

АДВОКАТ (ніби не почувши). Хто? Так ось: вона, справа, була б, звичайною, якби це був злочин чи пограбування.

БРАТ І (перериває). Адвокате! Ти мене чуєш?

АДВОКАТ (не помічаючи). А перед нами ваші злісні дії проти нашої справедливої держави, яка так багато нам дала: виховання, роботу, футбол, врешті-решт .

БРАТ І (перериває). Ти нас чуєш?!

АДВОКАТ. Що? А чую, чую.

БРАТ І. Прошу уваги, шановний суд,  цей адвокат викликає у мене недовіру.

БРАТ ІІ. Ми відмовляємося від нього.

СУДДЯ. Я хатєл би атмєтіть, што товаріщь адвакат, ета правєрєний таваріщь, і паетаму нєчєва в ньом самнєвацца. В то врємя, как ви визиваєтє абратниє чуства. Нє дарам ви сідітє за етай скамьйой, і вас абвєняют нє за прастой статьйой, а за «антісавєцкую агітацию і прапаганду»! Паетому нє мєшайтє адвакату іспалнять сваі абязанасті. (До АДВОКАТА). Пажалуста, таваріщь.

АДВОКАТ. Спасіба. Так вот, всє прєступлєнія Стуса і Літвіна заслуживают на наказаніє, но ані просят суд абратіть вніманіє на то, что Стус, напрімєр, работая в 1979–80 гадах на прєдпріятіях Кієва іспалнял норму, кромє таво ні он, ні Літвін не отлічаюцца асобим здаровьєм. Вот справкі, хотя, па моєму, нужна сканцентріравать вніманіє на іх псіхічєскам здаровьє, і, ваащє, наш справєдлівий суд должен учєсть...

БРАТ І (перериває). А що, в нас є суд?

БРАТ ІІ. Невже він справедливий?

СУДДЯ. Пєрєстаньтє іздєвацца над судом! (До міліціонерів). Заставтє іх умолкнуть! У вас будєт паслєднєє слова.

БРАТ І. Як? Наша участь вже вирішена? У нас буде тільки останнє слово?

СУДДЯ (роздратовано стукає молотком по столу; до міліціонерів). Закройтє ім рот!!!

АДВОКАТ. Так вот, маі падзащітниє нєсамнєнна віновни, і полнастю саглашаюцца са сваєй віной.

БРАТ ІІ. Вина…

БРАТ І. Хіба любити Україну це злочин?

Сцена 4

СВІДКИ

АДВОКАТ (не помічаючи). Я визиваю пєрвава свідєтєля.

Заходить СВІТЛАНА КИРИЧЕНКО.

АДВОКАТ. Скажитє, как давно ви знаєтє Стуса? (СВІТЛАНА КИРИЧЕНКО мовчить). Павтаряю вапрос: как давно ви знаєтє Стуса?

СВІТЛАНА КИРИЧЕНКО (раптом). Прошу суд запитати у Василя Стуса, чи визнає він цей судовий процес законним?

БРАТ І. Не визнаю.

СВІТЛАНА КИРИЧЕНКО. У такому випадку я відмовляюся брати участь у цьому процесі.

АДВОКАТ. Да как ви смєєтє!

СВІТЛАНА КИРИЧЕНКО. Я буду давати свідчення на тому суді, де Василь Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних.

АДВОКАТ. Вон! Ви паламаєтє мнє карьє... всьо дєло. Увєдітє єйо. С пазвалєнія суда я визиваю втарова свідєтєля.

Заходить МАТИ.

АДВОКАТ. Што ви можетє сказать о дєятєльнасті падсудімих? Нє казалась лі ана вам какой-та падазрітєльнай, буржуазна-нацианалістічєскай?

МАТИ (до БРАТА ІІ). Юрію, тобі привіт від сина та родини.

БРАТ ІІ. Як вони там без мене? Давно не бачив.

АДВОКАТ. Атвєчяйтє на мой вапрос. Я трєбую, штоби ви гаварілі правду!

МАТИ. Їх не попередили. Вони нічого не знали. (До БРАТА І). Василю, син тобі передав малюнок. На ньому — уся ваша сім'я. Ось, візьми.

АДВОКАТ вириває з її рук і рве на дрібні клаптики.

АДВОКАТ. Сємья... Сємья... Ви далжни атвєчять на маі вапроси. Єщьо раз спрашиваю: што ви знаєтє пра Стуса і Літвіна?

МАТИ. Вони не скоїли ніякого злочину.

АДВОКАТ. Ета нє так важна. Нас інтєрісуєт іх атнашеніє к нашему гасударству.

МАТИ. Вони люблять Україну.

АДВОКАТ (радісно до СУДДІ та ПРОКУРОРА). Вот відітє! Відітє!

БРАТ І. Не бачу тут складу злочину.

БРАТ ІІ. Це як казка про голого короля, брате. Ніхто нічого не бачить, але усі вищать від задоволення (раптом разом з БРАТОМ І голосно починають співати). Я другой такой страни нє знаю... (Ставши струнко, підхоплюються АДВОКАТ, ПРОКУРОР і СУДДЯ)... Гдє так вольна дишит чєлавєк...

ГОЛОС ХЛОПЧИКА ІЗ ЗАЛУ. Так ані же іздєваюцца над намі!

СУДДЯ (тихо і напружено до АДВОКАТИ). Таваріщь Адвакат падайдітє ка мнє. Што ета за свідєтєлі. Ви каво мнє падсунулі?

АДВОКАТ. Я всьо ісправлю. Я всьо поправлю. У мєня єсть падхадящій свідєтєль (біжить у зал, виводить ХЛОПЧИКА ІЗ ЗАЛУ). Ета правєрєний свідєтєль. Вот. Скажитє, што ви знаєтє а падсудімих?

ХЛОПЧИК ІЗ ЗАЛУ. Ну я сразу понял што ані нацианалісти.

АДВОКАТ. Пачєму?

ХЛОПЧИК ІЗ ЗАЛУ. Ну ані всьо врємя гаварілі на украінскам язикє.

АДВОКАТ. Вот, відітє, відітє. Ну, штоби нє гаварілі, што у нас нє надьожниє люді. Скажитє, как ви пазнакомілісь с падсудімимі?

ХЛОПЧИК ІЗ ЗАЛУ. Мнє так пріказалі.

БРАТ ІІ. Хто наказав?

АДВОКАТ. Не мєшайтє процесу. (До ХЛОПЧИКА ІЗ ЗАЛУ). Ви свабодни, спасіба. Ну а я хотєл би астанавіцца на том, што ані оба єсть нєблаганадьожниє, і я рєкамєндавал би...

Дія ЧЕТВЕРТА

Псевдоукраїнський суд

Сцена 1

І ЗНОВУ ЧОРНОРОБИ. П’ЯНІ

На сцену під «заїдаючу» музику українського гімну ввалюються п'яні ЧОРНОРОБИ. У одного — газетний пакунок, у другого — жовто-блакитний прапор. СУДДЯ, ПРОКУРОР і АДВОКАТ кидаються до телефону, борючись за слухавку... врешті вихоплює АДВОКАТ і прикладає до вуха...

АДВОКАТ. Алло! Алло! (Хукає в слухавку, опускає руку зі слухавкою, здивований). Не має зв'язку ...

ЧОРНОРОБ І (до суду). Ша, я сказал. Телефон відключений за неуплату. Газу — нема, електричества — нема, життя в общєм — нема. (До ЧОРНОРОБА ІІ). Я тобі як скажу: Бог він є, канєшна, але справедливості нема. 

ЧОРНОРОБ ІІ. Це точно.

ЧОРНОРОБ І. От ми, де з тобою працюємо?

ЧОРНОРОБ ІІ. В судє.

ЧОРНОРОБ І. Скільки?

ЧОРНОРОБ ІІ. Що скільки?

ЧОРНОРОБ І. Ну скільки ми тут працюємо?

ЧОРНОРОБ ІІ (почав рахувати, ледь не падає). А до фіга.

ЧОРНОРОБ І. От і я про що. За весь час жодної, жодного  справедливого рішення справи.

ЧОРНОРОБ ІІ. А бабушка?

ЧОРНОРОБ І. Ну, бабушка! Да. Бабушку правильно засудили, не треба було їй дідуся мочити. Скацапився — то й скацапився, хай би жив...

ЧОРНОРОБ ІІ. Да ну їх з їх прапором, пішли краще вип’єм. Я такую сєльодочку класную купіл. Як наш суддя — толстую і без голови… О, глянь — тараканов развєлось (давить).

Підходять до краю сцени, сідають, розкладаються.

ЧОРНОРОБ І (розгортає газету, в яку замотаний оселедець). О, сматрі: «9-го марта, в день рождения Т. Шевченко в центре столицы между представителями оппозиции и органами правопорядка произошли кровавые стычки, в результате которых несколько десятков людей получили травмы. Участники и организаторы массовых беспорядков, преимущественно члены праворадикальной партии УНА-УНСО, включая лидера этой организации, задержаны. Служба безопасности возбудила уголовное дело по факту «грубого нарушения общественного порядка». По даным СБУ, 9-го марта в столице были зафиксированы «организация массовых беспорядков, которые сопровождались насилием над личностью, погромами, поджогами, уничтожением имущества, сопротивлением представителям власти с применением оружия или других предметов, которые использовались в качестве такового». Ну як тєбє організация масових безпорядков?

ЧОРНОРОБ ІІ. Я еті бєзпорядкі уже 10-ть лєт бачу, поняв (знову давить тарганів). Нє, ну звідки їх тут понабігало.

ЧОРНОРОБ І. Ну, дьорнєм. (Випивають).

ЧОРНОРОБ ІІ. О, сматрі, шо тут ще написано (забирає газету у ЧОРНОРОБА І, читає): «Обезумевшая толпа под красно-черными знаменами с крестами, напоминающими свастику. Заточенная арматура, с отвратительным свистом рассекающая воздух, летящие камни, льющаяся кровь — и над всем этим угрожающе-давящий слой агресии, охватившей толпу. 9 марта 2001 года воцдет в историю Украины как один из самих трагических дней. И хотя, слава Богу, обошлось без жертв, на уличах украинской столицы явно витал запах смерти. (Падають п'яні).

ПРОКУРОР (продовжує). «Неудивительно, что многие наблюдатели сравнивали потом нападавших на милиционеров молодых участников антипрезидентской акции с гитлеровскими наци, устраивавшими кровавые шоу на улицах германских городов в 20–30-е годы. Однако немало людей, внешне соглашаясь с таким сравнением, в глубине уши не до конца убеждены в его правомочности. Гитлеровский кошмар кажется сегодня чем-то далеким, нереальным. Зверства СС, концлагеря, массовые уничтожения граждан — ну откуда всему этому взяться в тихой и мирной Украине двадцать первого века! Поэтому то, о чем пойдет речь дальше, для многих покажется сенсацией. Мы попытались глубже изучить методы, с помощью которых наци пришли к власти в Германии. Сходство орудий, применявшихся фашистами, с методикой действий тех, кто именует себя украинской оппозицией, оказалось просто ужасающим. Складывается жуткое впечатление — словно хромоногий «адвокат дьявола» Геббельс встал из гроба, чтобы дирижировать действиями сегодняшних борцов за «Украину без Кучмы».

ЧОРНОРОБИ прокидаються.

ЧОРНОРОБ ІІ. Дьорнєм…

ЧОРНОРОБ І (киває). Дьорнєм…

Сцена 2

ВИРОК

АДВОКАТ. Суд завжди залишається судом...

ПРОКУРОР. Ми повинні винести вирок...

СУДДЯ (риючись у паперах на столі). Десь він у нас тут був... О! (Офіційно оголошує). Вирок! (Всі стають струнко, мєнти піднімають БРАТІВ під руки). В ім'я Речі Посполитої... Ой, вибачте... (сконфужено бере інший папірець) Радянської Соціалістичної... Ну, де він? (Знову інший). О! (Радісно). України! (Далі зачитує, час від часу, перебираючи папери). Підсудні Білас і Данилишин (пауза), Стус і Литвин та інші за злочини проти держави оголошуються винними й приговорюються до смертної кари. Смерть.

ПРОКУРОР. Смерть.

АДВОКАТ. Смерть.

СУДДЯ. Наша влада завжди була гуманною. (до Братів І і ІІ) Вам надається останнє слово.

АДВОКАТ. Ви можете попросити прощення.

ПРОКУРОР. На колінах, і тоді, може, вас помилують.

СУДДЯ. Вам надається останнє слово.

Сцена 3

ОСТАННЄ СЛОВО

БРАТ І. Часи змінилися, брате...

БРАТ ІІ. Світ — плинний. І ми з тобою теж... — плинні. Ми спрагло пили життя. Поспішали. І, здається, встигли.

БРАТ І. Україна тепер — соборна самостійна держава. Будьмо того варті!

БРАТ ІІ (з усміхом). Мені мати розповідала: Зійшлися якось народи до Бога, просять: «Вкажи нам землю. Бо усе сваримося, сваримося, а по-честі розділити не можемо». Подумав Бог — та й роздав. Усім по справедливості. А тут наш, українець, прибігає. Спізнився, каже. — Проспав...

Пауза.

БРАТ І. Чого задумався, брате.

БРАТ ІІ. Нам би отак не проспати. Бо будемо ми тоді справді винні, — ні, не перед людьми, а перед Україною і Богом. І віддасть він нашу землю якомусь іншому...

БРАТ І. А Україна? Хіба вона винна, що народ такий? Кажуть же, менталітет у нас: що маємо, те й маємо. Заслужено...

БРАТ ІІ. Хто так каже? Ті, хто спить? Чи ті, хто будять? Хто кого звинувачує? Провина... Невинних немає. Кожен, хто вважає себе невинним, — винен, хоча б тому, що сидить зараз на печі, дивиться зі своєї крайньої хати у світ, як у телевізор, і чекає, що буде далі, — а на його подвір'ї давно вже хазяйнують зайди. Винен, бо роздумує: А чи достойна єсм Україна, аби заради неї... піднятися з колін! Перед своєю долею! Тому винні! Винні, бо не стали будівничими Храму Батьківщини!

ПРОКУРОР (іронічно). Ну й що, збудуєте?

АДВОКАТ. Щось це якось... бере сумнів...

БРАТ ІІ. Не знаю... Але ми не чекаємо, поки благо і свободу кине нам Господь з неба, як кинув це Дніпро і ці степи, і з одного боку, гори Карпати, а з іншого — гори Кавказ.

БРАТ І. Ми беремо у руки стяг боротьби і йдемо, доки не перетвориться він на стяг свободи!

Сцена 4

ЧОРНОРОБИ. ВОСТАННЄ

ЧОРНОРОБ І. Йдемо... Йдемо... Куди ви спішете усі?

ЧОРНОРОБ ІІ. Хоч би вже відпочити дали. А то працюєш,.. працюєш... А відпочити коли вже? Казку чув про одного старого. Так він весь час каменюку під гору тягнув... Ех! Втомився я вже весь час вгору та вгору...

ЧОРНОРОБ І. Час такий. Все, що не йде, — на краще (переглянувся з ЧОРНОРОБОМ ІІ). (Разом). Ага! (Зареготали). На смерть! (Пересміявшись).

ЧОРНОРОБ ІІ. Я тут халтурив трохи. (Витягує пістолет). Копійки. Але ж жити за щось треба...

ЧОРНОРОБ І. З усіма буває. (Теж витягує револьвер).

ЧОРНОРОБ ІІ. ...Так мені хазяїн в якого я працював говорив: «Хочеш жить — умєй вєртєцца. Закон джунглєй. Виживаєт сільнєйший.»

ЧОРНОРОБ І. Ех! Втомився я вже виживати... Тай нема де. Син мою квартиру продав... А потім каже мені: «Ти, отєц, жизнь зря прожив. Тільки вмієш, що цвяхи забивати. Нічого ти в цьому житті крім них не бачив. Аутсайдер ти. Тоість — полний нєудачнік».

ЧОРНОРОБ ІІ. Він же ш твій син. Як він може?

ЧОРНОРОБ І. Отож — то й воно. Каже: «І мене таким зробив. Я через тебе таким став».

ЧОРНОРОБ ІІ (після паузи). Може й справді ми у всьому винні. Моя мені сказала: «Мнє такой лабух, как ти, — нє нужен. І ваабще ти нє мужик. Я, єслі хочєш знать, всю жизнь тєбє ізмєняла. Надо била тєбя сразу бросіть — так  жалєла. А ти мнє в ответ на мою доброту — всю жизнь іскалєчіл. На тєбя я патратіла лучшиє своі годи.»

ЧОРНОРОБ І. Це, напевне, доля у нас така. Постійно у суді працюємо. А тут же нормальних людей майже немає. Усі гризуться як собаки. Розривають одне одного чорт-зна за що.

ЧОРНОРОБ ІІ. Мені один священик, — але дивний якийсь: весь у білому і лисий, — казав, що у мене... карма... така темна. Це такі невидимі лінії навколо голови... На них ніби-то усе зло, що тут діється, і осідає. Бачимо це кожен день — і самі стаємо байдужими... (Крізь сльози). Мені взагалі-то наплювати на свою дружину!

ЧОРНОРОБ І. А мені — на сина! Немає у мене більше сина...

ЧОРНОРОБ І та ЧОРНОРОБ ІІ (разом). Жизнь удалась... (Перезирнулися; повільно піднімають пістолети до скроні).

Пауза.

ЧОРНОРОБ І. Чого ждеш?

ЧОРНОРОБ ІІ. А ти чого?

ЧОРНОРОБ І. Я життя згадав. Все.

ЧОРНОРОБ ІІ. Я теж. Як на роботу влаштовувався...

ЧОРНОРОБ І. Навчання...

ЧОРНОРОБ ІІ. Одруження...

ЧОРНОРОБ І. Дитинство...

ЧОРНОРОБ ІІ. ...

ЧОРНОРОБ І та ЧОРНОРОБ ІІ (раптово разом один до одного). Янгола!

ЧОРНОРОБ ІІ. Він вчив...

ЧОРНОРОБ І. Розповідав і веселив нас з братами.

ЧОРНОРОБ ІІ. А пам'ятаєш, як ми з ними сперечались, кому мати дорожча?

ЧОРНОРОБ І. Мати... Де наша мати?

ЧОРНОРОБ ІІ. А брати?.. Що з ними?

ЧОРНОРОБ І (зривається). А ще Він розповідав про нашу долю!

ЧОРНОРОБ ІІ. Ні, про вибір, який ми будемо робити все своє життя. І, здається, на перехрестях ми вибрали неправильно.

ЧОРНОРОБ І. Але ж ніколи не пізно (дивиться на пістолет) усе виправити.

ЧОРНОРОБ ІІ. Можливо, це — всього-на-всього нове перехрестя. Але куди?

ЧОРНОРОБ І. Здається, я знаю. Класичний варіант: бути чи не бути? Господарями власної долі, життя...

ЧОРНОРОБ ІІ. Бути господарями на своїй землі!

Йдуть вішати на дверний отвір червоно-чорний прапор.

Дія П'ЯТА

Епілог

Страшний суд

           

МАТИ.           Ну й що?! Знайшли ви іншу долю?

БРАТ ІІІ.        Мамо!

БРАТ ІV.        Неньо?!

БРАТИ I і ІІ (одночасно).

                        Мати!!!

АДВОКАТ (перекривляючи).

                        Мамо?

ПРОКУРОР (перекривляючи).

                        Неня?

СУДДЯ (неначе виголошує вирок).

                        Мачуха…

                        Десятки, сотні, тисячі і мільйони.

                        Незнані і знані, зовсім незнайомі

                        Своє життя за Тебе віддали…

МАТИ.           Пече, пронизує їх погляд,

                        вогнем пекельним проникає в душу,

                        свідомість розриває  правдою і морем

                        печалі й горя в мури серця б'ється...

ПРОКУРОР (до МАТЕРІ і БРАТІВ).

                        За що?            Питаю вас: за віщо?

                        Вони жили і діяли, кохались в мріях,

                        і прагнули здобути спокій та спочинок.

БРАТ І.           Боролися.

БРАТ ІІ.          Боролись до останку.

БРАТ І.           До думки, що зривалася у вічність.

БРАТ ІІ.          До подиху, що танув  у легенях.

БРАТ І.           До краплі крові...

БРАТ ІІ.          До удару серця...

БРАТИ.          Останніх!!!

ПРОКУРОР. І вмирали. (До МАТЕРІ). Ти не знала?

СУДДЯ.         Вони вмирали за ідею, слово,

                        за мрію й чин,

                        за те, чого не побачити очима

                        і не відчути дотиком руки.

АДВОКАТ (підсумовуючи).

                        Чуш! (до БРАТІВ).

                        І за це вони вмирали?!

ПРОКУРОР. По-різному: хто тихо, не відчувши,

                        а хто з кривавою піною на вустах,

                        в страшних предсмертних муках...

БРАТ І.           А хто свідомо з усмішкою, в герці,

                        що забирав у ворога життя.

АДВОКАТ.    Ви дикуни і варвари!

                        Знайшли, за що умерти!

                        (до БРАТІВ ІІІ і ІV)

                        І ви, ви хочете закінчити отак?!

                        З диявольською посмішкою, в герці?!

СУДДЯ (риючись у паперах).

                        Вони вмирали в тюрмах, на засланнях...

БРАТ ІІ (перериваючи).

                        В боях.

СУДДЯ.         Це — не суттєво.

                        Кожен день і ніч, годину і хвилину,

                        ламалися, згиналися, молили,

                        звертаючись до Бога і до нас,

                        пробачити їм скоєне. Бо винні!!!

ПРОКУРОР (про МАТІР).

                        Вона ж ховала понівечені тіла своїх дітей,

                        що вірними лишилися до скону,

                        й, ридаючи беззвучно над могилами,

                        молила Бога про спасіння… їх душ. І все.

МАТИ (піднімаючи голову).

                        Вони залишили одне — ПІМСТІТЬ!

БРАТИ.          Пімстіть!

МАТИ.           Тепер воно звучить в серцях живих

                        і заповітах мертвих.

АДВОКАТ.    Вона хотіла жити без страждань,

                        без страху, у любові. Безтурботно.

                        плекати Волю, вимріяну й чисту,

                        і пити жадібно хмільний напій,

                        що зветься «Перемога» .

МАТИ.           Незчулася — сп'яніла...

БРАТ III.        Не в тому лихо, що забули заповіт,

                        а в тому, хто ми є?

БРАТИ I і II.   Нащадки!!!

БРАТ IV.        Це забуття прокляттям справжнім стало

                        для тебе і для нас — твоїх дітей.

АДВОКАТ.    Яка іронія! Оце — сучасне виховання!

БРАТ І.           Одні, неначе пси голодні, видирали

                        шматки із тіла й напихали

                        ненажерливе нутро...

БРАТ ІІ.          ...А інші,

                        наче хробаки, спостерігали

                        бенкет кривавий із щілин,

                        а по закінченню — недоїдки збирали!

МАТИ.           Колись я мала Волю і була

                        байдужа цим.

                        Тепер я майже мертва.

                        Без вас, моїх квіток-дітей,

                        мій сенс життя, моє буття —

                        померкне.

                        І знову очі —

                        сотні й тисячі очей —

                        мільйони тих, чий погляд

                        вимагає, кличе

                        і випікає кволість із грудей...

МАТИ і БРАТИ. ...Згадали все... Обличчя кожне,

                        рух, біль, надію, кількість жертв

                        і їх кривавий Заповіт! Тотожні:

                        Життя і Україна,

                        Забуття і Смерть!

МАТИ.           Тепер я знаю.

БРАТ ІІІ.        Знаю, що не треба закривати очі.

БРАТ ІV.        Знаю, що не треба

                        перетворюватись на болото.

БРАТ І.           Знаю, що робити.

БРАТ ІІ.          Знаю, як жити.

МАТИ і БРАТИ. Знаю, що треба бути господарем

                        на своїй землі!!!